Підгальському гурту «Trebunie-Tutki» цього року — 30. За цей час від захоплення традиційною ґуральською музикою, звичного домашнього музикування, що властиве багатьом родинам на Підгаллі, із родинної капели «Trebunie-Tutki» стали справжніми амбасадорами польської культури у світі, виступаючи у найвіддаленіших куточках світу і поєднуючи підгальську музику із найрізноманітнішими ритмами. Це «нова підгальська музика», як каже лідер гурту, музикант, вчитель і архітектор Кшиштоф Требуня-Тутка, у якій є і традиція, і сучасність, але передусім — глибина Підгалля, все те, що передавалося з покоління в покоління багато років.
Про те, як формувався гурт «Trebunie-Tutki», як здобував світовий успіх і як ще більше цінував свою музику — далі у розмові з Кшиштофом Требунею-Туткою.
11:19 13 06 24 vytoky.mp3 Кшиштоф Требуня-Тутка: Світ – прекрасний, коли відбувається розмова через музику
- Це, власне, і є ця нова традиція. З одного боку, у нас є той потенціал, спадщина наших предків, яку вони нам передали, те, що передав нам наш тато — видатний ґуральський музикант, мультиінструменталіст, співак, танцюрист Владислав Требуня-Тутка, і як вже чергове покоління ми повинні все це нести далі, але це ми робимо з великою радістю. Адже, з одного боку, цій традиції вже понад 100 років, а саме те, що робить родинна капела Требунюв-Туткув, а з іншого боку, ми, що живуть сьогодні, у сучасному світі у ХХІ столітті намагаємося цій музиці, культурі дати щось від себе, сказати щось власним голосом і збагатити цю традицію новим звучанням, новими мелодіями, новими текстами пісень. Саме такі пісні я пишу для гурту. Вже 30 років. Я назвав це «новою ґуральською музикою», але вона не є протиставленням того, що було колись, того, що ми в собі плекаємо, що ми цінуємо найбільше, тобто цю основу, глибину ґуральської традиції, це продовження, розвиток, спробу показати те, що ця культура — постійно жива. І також це спроба зацікавити молодь, показати те, що, окрім розважальної музики, сучасної, простої, не забуваючи про своє коріння, можна бути сучасною людиною, не лише тішитися історії та спадщині, але також це все взаємно творити.
«Twinkle Brothers» i «Trebunie-Tutki»
А гурт «Trebunie-Tutki» робить все це з великою увагою до традиції і так, щоб її розуміли люди з найвіддаленіших куточків світу. У цьому також гурту вже багато років сприяє Польське радіо і Радіоцентр народної культури, під час одного із концертів якого гурт фактично було створено.
- Від самого початку існування гурту «Trebunie-Tutki» нас підтримує Польське радіо. Ця співпраця для нас — безцінна. Адже наш прем’єрний концерт відбувся саме тут у 1994 році. Редактор Влодзімєж Клещ, який раніше нас познайомив з ямайцями, а ще раніше з назвою «Trebunia Family» ми записали альбом «Higher Heights» з гуртом «Twinkle Brothers», з якими ми зустрілися у 1991 році на Підгаллі у нашому ґуральському домі у Білому Дунайці. А згодом ця наша ґуральська музика троянським конем реґґі пішла у світ і, за Ґомбровичем, повернулася до нас назад, до Польщі. Ми раділи, що на початку у 90-х роках всім на світі, що займалися world music, здавалося, що польська традиційна музика – це ґуральська музика. Ми винні у цьому. Але потім слідом за цією діяльністю пішли й інші польські гурти і сьогодні увесь цей фольковий нурт – дуже сильний, цікавий, різноманітний. Ми також не затримуємось на співпраці лише з кимось одним, на дружбі з «Twinkle Brothers», що триває вже 34 роки. Ми також стараємося творити нові композиції, аранжування у карпатській атмосфері, адже ми — частина карпатської культури, і як польські ґуралі, як колись, ми маємо контакт із краківською, сандомєрською, мазовєцькою, куявською музикою, як і Фридерик Шопен, а з іншого боку ми вже маємо на увазі те, що написали, створили ці найбільші композитори, що надихалися ґуральською культурою, а саме Кароль Шимановський, Войцєх Кілляр, Генрик Ґурецький. Це наші ідоли, звісно, їхня творчість, їхній геній — недосяжний, але ми стараємося робити схожі речі у цій галузі – музиці, натхненній традицією, фольк-музиці. І сьогодні гурт «Trebunie-Tutki» готує абсолютно нову програму, що опиратиметься на стилі підгальських ґуралів, наших сусідів — польських ґуралів, але, черпаючи з доробку всіх карпатських ґуралів, сягаючи далеко по натхнення, як і наші предки – з півночі і до Адріатики. Ми обожнюємо карпатську, балканську музику, але, разом з тим, ми найбільше хочемо бути собою, у нашій музиці постійно присутні пастуші інструменти – фуяри, злубцоки, трембіти, роги і підгальська коза.
«Trebunie-Tutki»
Слухаючи музику гурту «Trebunie-Tutki» — чи то сольні проекти, чи у співпраці з іншими гуртами, і справді відчувається те, що вона дуже прив’язана до традиції. І навіть не лише музика, а тексти, створені вже в наш час Кшиштофом Требунею-Туткою. Їх він пише польською мовою з елементами діалекту, а форма їх нагадує традиційні пісні з Підгалля.
- Слухаючи розповіді наших батьків, бабусь і дідусів, я знаю, що ми мали цей привілей — ми були народжені вже у такі часи, коли музикування було вже чимось позитивним. Колись дітям і молоді заборонялося грати, адже діти мали допомагати по господарству — пасти гуси, вівці, вони мали дуже багато обов’язків, а гра, особливо на справжніх інструментах, була майже неможливою. Ми ж народилися вже в такий час, коли вдома ця музика була щодня. Наш тато — художник, випускник краківської Академії мистецтв — від ранку малював, витягував мольберти, картини, фарби… Той запах фарб був несамовитий, особливо олійних фарб. Наш дім був як мистецька галерея, а разом з тим – мистецькою майстернею. А на стінах висіли різні інструменти — скрипки, злубцоки, коза, якої я дуже боявся, коли був дитиною, вона мала такі неймовірні очі і роки, схожі на чорта, а ще її звук був дуже страшний, це нагадувало мекання кози. Але всі ці інструменти постійно були присутні, і тато у будь-який момент міг їх зняти зі стіни і зіграти, нагадати якусь мелодію. А коли наближався вечір, то до нас зазвичай приходили або його учні, або друзі, або сусіди, без попередження, це були часи, коли люди відвідували один одного. І тоді, слідом за прислів’ям «Гість у дім — Бог у дім», все відкладалося, уся мистецька робота… Мама готувала для гостей якусь їжу, тато знімав скрипку і починалося музикування, яке іноді тривало до ранку. Було складно вставати до школи, але музика, що звучала вдома від ранку до ночі, і знову — до ранку, — була у нас самих і залишилася. І потім вже було питання, яким чином перекласти цю музику на інструмент, тому спочатку були перші спроби гри на скрипці, не завжди вдалі, дуже складні, адже, як відомо, скрипка це дуже складний інструмент. А тато не завжди мав час і терпіння показувати, як грати на скрипці. Потім різні духові інструменти були, на них було легше навчитися грати. Тому я просто закохався у ці прості дерев’яні інструменти і до сьогодні ці інструменти дуже дорогі мені, бо вони нагадують мені моє дитинство і радість з музикування, що вже тоді була. Згодом, звісно, була музична школа: я вчився грати на скрипці, на трубі. Тоді ж були і перші гурти, які я хотів творити. Це були рок-гурти, гітарні, дуже голосні. Але дуже швидко я переконався, що мене тягне до традиційної музики, ґуральської. І з друзями ми створили першу капелу, мені було 20 років, перші записи і згодом зустріч з ямайцями, що змінила майже все у нашій родині. Під впливом цієї зустрічі, цих успіхів, що ринули до нас з-за кордону — перший диск з ямайцями був альбом місяця у 1993 році у Великій Британії, пізніше черговий альбом «COMEBACK TWINKLE 2 TREBUNIA FAMILY» здобув нагороду у Берліні, співпраця з Адріаном Шервудом, з музикантами з різних сторін світу, згодом з Ендрю Кроншоу, з музикантами з Киргистану, спільний проект з шотландцями, ірландцями, згодом неймовірна дружба і музичний альбом з грузинами — Квінтетом Урмулі, альбом «Дух гір» і чудові музиканти з Тбілісі і дуже багато польських музикантів — все це, з одного боку, велика честь, дуже цікава пригода, але також і освіта.
І поруч із цією традиційною освітою, яку ми отримали вдома, також і в ґуральських гуртах, також слухаючи цих видатних традиційних ґуральських музикантів, скрипалів, ми познайомилися із видатними польськими музикантами і музикантами з інших сторін світу, від кожного з них ми чомусь навчилися. Можливо, не дослівно якихось мелодій, адже не про це йдеться, щоб, наприклад, ґуралі грали реґґі, а ямайці — ґуральські мелодії. Йшлося про те, що світ прекрасний, коли ми граємо разом, коли відбувається розмова через музику. Тоді не потрібні жодні слова, все є універсальним, зрозумілим. А при цьому є неймовірна радість з музики, зі спільного співу. Ми дуже радіємо кожній зустрічі з нашими друзями — чи з Польщі, чи з-за кордону.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
