Українська Служба

Ян Каспрович — «Вуста мої мовлять рідко»

11.11.2022 20:00
До Дня Незалежності Польщі у рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» прозвучав вірш «Вуста мої мовлять рідко» („Rzadko na moich wargach”) Яна Каспровича — чи не найпрекрасніший твір про любов до Вітчизни за всю історію польської літератури. Каспрович написав його у період Першої світової війни. Польський оригінал читає Марцін Ґачковський, блискучий український переклад Дмитра Павличка — Антон Марчинський.
Аудіо
  • Ян Каспрович — «Вуста мої мовлять рідко»
Прапор Польщі — ілюстраційне фотоPxhere.com — CC0 Domena publiczna

Jan Kasprowicz / Ян Каспрович

 

* * *

 

Rzadko na moich wargach –

Niech dziś to warga ma wyzna

Jawi się krwią przepojony,

Najdroższy wyraz: Ojczyzna.

 

Widziałem, jak się na rynkach

Gromadzą kupczykowie,

Licytujący się wzajem,

Kto Ją najgłośniej wypowie.

 

Widziałem, jak między ludźmi

Ten się urządza najtaniej,

Jak poklask zdobywa i rentę,

Kto krzyczy, iż żyje dla Niej.

 

Widziałem, jak do Jej kolan –

Wstręt dotąd serce me czuje –

Z pokłonem się cisną i radą

Najpospolitsi szuje.

 

Widziałem rozliczne tłumy

Z pustą, leniwą duszą,

Jak dźwiękiem orkiestry świątecznej

Resztki sumienia głuszą.

 

Sztandary i proporczyki,

Przemowy i procesyje,

Oto jest treść Majestatu,

Który w niewielu żyje.

 

Więc się nie dziwcie – ktoś może

Choć milczkiem słuszność mi przyzna

Że na mych wargach tak rzadko

Jawi się wyraz: Ojczyzna.

 

Lecz brat mój najbliższy i siostra,

W tak czarnych żałobach ninie,

Ci wiedzą, że chowam tę świętość

W najgłębszej serca głębinie.

 

Ta siostra najbliższa i brat ten,

Wybrani spomiędzy rzeszy,

Ci znają drogi, którymi

Moja Wybrana spieszy.

 

Krwawnikiem zarosłe ich brzegi,

Łopianem i podbiałami:

Spieszę z Nią razem, topole

Ślą swe westchnienia za nami.

 

Przystajem na cichych mogiłach,

Słuchamy, azali z ich wnętrza

Jakiś się głos nie odezwie,

Jakaś nadzieja najświętsza.

 

Zboża się złocą dojrzałe,

A tam już widzimy żniwiarzy,

Ta dłoń swą na czoło mi kładzie

I razem o sprzętach marzy.

 

A potem, podniósłszy głowę,

Do dalszej wstając podróży,

Woła: "Miej radość w duszy,

Bo tylko radość nie nuży.

 

Podporą ci będzie i brzaskiem

Ta ziemia, tak bujna, tak żyzna,

Nią-ci ja jestem, na zawsze

Twa ukochana Ojczyzna".

 

Jakiś złośliwy złoczyńca

Pszeniczne podpala stogi,

U bram się wije niebieskich

W rozpaczy człowiek ubogi.

 

Jakaś mordercza zaraza

Z głodem zawiera przymierze,

Na przepełnionych cmentarzach

Krzyże się wznoszą świeże.

 

Jakoweś głuche tętenty

Wskroś przeszywają powietrze,

Kłębią się gęste chmurzyska,

Czyjaż to ręka je zetrze?

 

Jakaś olbrzymia rzeka

Wezbrała krwią i rozlewa

W krąg purpurowe swe nurty,

Zabiera domy i drzewa.

 

Jakoweś idą pomruki 

Drży nie poznana puszcza,

Dęby się groźnie ozwały,

Cóż to za moc je poduszcza?

 

A nad tą dolą – niedolą

Poranna nieci się zorza,

Na pieśń mą Ojczyzny pełną,

Spływa promienność jej boża.

 

W mej pieśni, bogatej czy biednej

Przyzna mi ktoś lub nie przyzna

Żyje, tak rzadka na wargach,

Moja najdroższa Ojczyzna.

 

* * *

 

Вуста мої мовлять рідко —

Не їхня в тому провина —

Напоєне кров'ю слово,

Дороге моє: батьківщина.

 

Я бачив, як на базарах

Змагаються цілодобово

Купчики —хто голосніше

Вимовить оте слово.

 

Я бачив — живуть найкраще

З патріотичного крику.

Хто хвалить вітчизну, той має

Пошану й платню велику.

 

Я бачив — яка ж то огида!

Цілують їй ноги й руки,

3 порадами пруться до неї

Найзвичайніші падлюки.

 

Я бачив ліниві й бездушні

Найрізноманітніші юрми,

Де рештки сумління глушать

Оркестрів святкових сурми.

 

Знамена і короговки,

Процесії і промови —

Ця велич фальшива зникає,

Як з вітром жменя полови.

 

Тому не дивуйтесь — може,

Хтось правду за мною визна —

Що на вустах моїх рідко

З'являється слово: вітчизна.

 

Лиш брат і сестра — найближчі,

Збідовані попідтинню, —

Ті знають, що глибоко в серці

Переховую ту святиню.

 

Той брат і сестра — з-поміж люду,

І знають вони дороги,

Котрими моя Обранка

Проходить, ранячи ноги.

 

Зарослі путі деревієм,

Підбілом і лопухами...

Йдемо ми обоє. Тополі

Зітхають услід за нами.

 

Стаємо на тихих могилах,

Вслухаємось, аж допоки

Священа надія наша

Озветься із-під опоки.

 

Золотиться дозріле збіжжя.

Громадка женців сиротилива

Починає роботу. Вітчизна

Мріє про добрі жнива.

 

Мені на чоло долоню

Кладе вона й каже: «Сину,

Бережи ти в душі надію

І радість — наснагу єдину.

 

Твоєю опорою буде

Земля оця буйна і жизна,

Це — я, це — твоя найдорожча,

Споконвічна твоя вітчизна!»

 

Злочинець стоги пшеничні

Підпалює — грає тривога.

Під брамою неба вмирає

3 розпуки людина вбога.

 

Чума появилася, голод

Гуляє, як смерті хвища.

Хрести піднімаються свіжі,

Заселяються кладовища.

 

Вітри налітають осінні,

Перекидають загати.

Клубляться чорні хмари —

Хто може їх розігнати?!

 

Якась величезна річка,

Набухши розливами крові,

Забирає будинки й дерева

В бистрини свої пурпурові.

 

Гудуть громи невідомі,

Тремтить непробудна пуща,

Дуби обзиваються грізно, —

Що ж то за сила гримлюща?

 

На долю оту чи недолю

Зірниця з блакитного ложка

Дивиться, пісню вмиває

ЇЇ осяйливість божа.

 

Це пісня моя — чи багата,

Чи бідна вона, чи причинна, —

У ній, а не в слові крикливім,

Живе моя батьківщина.

 

переклав Дмитро Павличко

Чеслав Мілош — «Іншого кінця світу не буде»

01.10.2022 17:33
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів два вірші Чеслава Мілоша — «Пісенька про кінець світу» та «У Варшаві» — в польському оригіналі та українських перекладах Сергія Жадана. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Чеслав Мілош (1911–2004) — польський поет, автор прозових творів — романів, есеїв, 1980 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури

Збіґнєв Герберт — «Рапорт з міста в облозі»

08.10.2022 20:00
У нашій постійній рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів вірш «Рапорт з міста в облозі» Збіґнєва Герберта в польському оригіналі та українському перекладі Валерія Бутевича. Оригінальний текст читає Марцін Ґачковський, переклад – Антон Марчинський. Збіґнєв Герберт (1924—1998) — польський поет, есеїст, драматург. У 1980-х роках він вважався поетичним прапором польської антикомуністичної опозиції.

Болеслав Лесьмян — Якби знову вперше я тебе зустрів

14.10.2022 20:00
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів три вірші Болеслава Лесьмяна в польському оригіналі та українських перекладах Маріанни Кіяновської. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Болеслава Лесьмяна (1877–1937) у Польщі називають одним із найбільших поетів усіх часів, його любовна лірика вважається неперевершеною. На слова поета часто складали пісні, запрошуємо послухати деякі з них — у виконанні Адама Струга, Кристини Янди, Марека Ґрехути та Мєтека Щесняка.  

Сковорода — «О спокою наш небесний!»

23.01.2023 16:37
3 грудня 2022 року, Україна відзначала 300 років від дня народження Григорія Сковороди —  українського філософа-містика, богослова, поета, педагога, музиканта, творчість якого мала значний вплив на наступні покоління українських літераторів. «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» — барокова збірка метафізичних віршів, написаних Сковородою впродовж 1753–1785-го років староукраїнською мовою й виданих посмертно 1861 року. Сьогодні пропонуємо вашій увазі три пісні із цієї збірки в перекладах: на сучасну українську мову Валерія Шевчука та на польську – Єжи Літвінюка