Віслава Шимборська: «Дехто любить поезію»

«Дехто любить поезію» — ми в цьому не сумніваємось. Поезію безперечно люблять слухачі «Українсько-польських поетичних діалогів». Скромна, дотепна, самоіронічна. Такою була Віслава Шимборська (1923 — 2012) — у повсякденному житті та у своїй творчості. Зустрічайте разом з нами довгоочікувану книжку «Віслава Шимборська. 100 віршів», яку до ста років від дня народження лауреатки нобелівської премії з літератури підготувало видавництво «Крок». Усі сто віршів видатної польської поетки переклав Андрій Савенець.

Віслава Шимборська

Foto: PAP / Jacek Bednarczyk

Wisława Szymborska / Віслава Шимборська

Niektórzy lubią poezję

 

Niektórzy –

czyli nie wszyscy.

Nawet nie większość wszystkich, ale mniejszość.

Nie licząc szkół, gdzie się musi,

i samych poetów,

będzie tych osób chyba dwie na tysiąc.

 

Lubią –

ale lubi się także rosół z makaronem,

lubi się komplementy i kolor niebieski,

lubi się stary szalik,

lubi się stawiać na swoim,

lubi się głaskać psa.

 

Poezję –

tylko co to takiego poezja.

Niejedna chwiejna odpowiedź

na to pytanie już padła.

A ja nie wiem i nie wiem i trzymam się tego

jak zbawiennej poręczy.

 

Дехто любить поезію

 

Дехто —

тобто не всі.

Навіть не більшість усіх, а меншість.

Не рахуючи школи, де мусимо,

і самих поетів,

назбирається тих людей, може, двоє на тисячу.

Любить —

але ж люблять також бульйон з макаронами,

люблять компліменти й блакитний колір,

люблять старий шарф,

люблять наполягати на своєму,

люблять гладити пса.

Поезію —

але що ж таке та поезія.

Не одна вже упала непевна відповідь

на це запитання.

Тільки я не знаю й не знаю і тримаюся того,

наче поручня рятівного.

 

Na wieży Babel

 

—Która godzina? —Tak, jestem szczęśliwa,

i brak mi tylko dzwoneczka u szyi,

który by brzęczał nad tobą, gdy śpisz.

—Więc nie słyszałaś burzy? Murem targnął wiatr,

wieża ziewnęła jak lew, wielką bramą

na skrzypiących zawiasach. —Jak to, zapomniałeś?

Miałam na sobie zwykłą szarą suknię

spinaną na ramieniu. —I natychmiast potem
niebo pękło w stubłysku. —Jakże mogłam wejść,

przecież nie byłeś sam. —Ujrzałem nagle

kolory sprzed istnienia wzroku. —Szkoda,

że nie możesz mi przyrzec. —Masz słuszność,

widocznie to był sen. —Dlaczego kłamiesz,

dlaczego mówisz do mnie jej imieniem,

kochasz ją jeszcze? —O tak, chciałbym,

żebyś została ze mną. —Nie mam żalu,

powinnam była domyślić się tego.

—Wciąż myślisz o nim? —Ależ ja nie płaczę.

—I to już wszystko? —Nikogo jak ciebie.

—Przynajmniej jesteś szczera. —Bądź spokojny,

wyjadę z tego miasta. —Bądź spokojna,
odejdę stąd. —Masz takie piękne ręce.

—To stare dzieje, ostrze przeszło
nie naruszając kości. —Nie ma za co,

mój drogi, nie ma za co. —Nie wiem

i nie chcę wiedzieć, która to godzina.

 

На Вавилонській вежі

 

— Котра година? — Так, я щаслива,

й мені бракує лиш дзвінка на шиї,

що дзеленчав би над тобою, коли спиш.

— То ти не чула бурі? Вітер торгнув муром,

а вежа позіхнула, наче лев, тяжкою брамою,

скрегочучи завісами. — Ти що, забув?

Я ще була в простенькій сірій сукні

із защібкою на плечі. — Тоді ж відразу

на сотні зблисків розкололось небо. — Як же б я ввійшла,

ти ж був не сам! — Я раптом вгледів кольори,

що існували ще до з’яви зору. — Жаль,

що ти мені не можеш обіцяти. — Маєш рацію,

то, певно, снилось. — Чом ти брешеш,

чого звертаєшся до мене її ім’ям,

ти ще її кохаєш? — Я хотів би,

щоб ти лишилася зі мною. — Не жалкую,

я мала б здогадатися сама.

— А ти все думаєш про нього? — Я ж не плачу.

— І то вже все? — Нікого, лиш тебе.

— Принаймні не лукавиш. — Будь спокійний,

я залишу це місто. — Будь спокійна.

я виїду. — У тебе гарні руки.

— Стара історія. Те лезо розітнуло,

не зачепивши кістки. — Нема за що,

нема за що, мій любий. — Я не знаю

й не хочу знати, котра вже година.

 

Wieczór autorski

 

Muzo, nie być bokserem to nie być w cale.
Ryczącej publiczności poskąpiłaś nam.
Dwanaście osób jest na sali,
już czas, żebyśmy zaczynali.
Połowa przyszła, bo deszcz pada,
reszta to krewni. Muzo.

Kobiety rade zemdleć w ten jesienny wieczór,
zrobią to, ale tylko na bokserskim meczu.
Dantejskie sceny tylko tam.
I wniebobranie. Muzo.

Nie być bokserem, być poetą,
mieć wyrok skazujący na ciężkie norwidy,
z braku muskulatury demonstrować światu
przyszłą lekturę szkolną - w najszczęśliwszym razie -
o Muzo. O Pegazie,
aniele koński.

W pierwszym rządku staruszek słodko sobie śni,
że mu żona nieboszczka z grobu wstała i
upiecze staruszkowi placek ze śliwkami.
Z ogniem, ale niewielkim, bo placek sie spali,
zaczynamy czytanie. Muzo.

 

Авторський вечір

 

Якщо ти, Музо, не боксер, тебе нема.

Нам ти на публіку ревучу поскупилась.

Дванадцять душ уже зійшлося.

Вже час, щоб все розпочалося.

Тут половина люду через дощ.

А решта — то родина. Музо.

В осінній вечір цей зімліла б кожна жінка.

Це зробить, але тільки на боксерськім поєдинку.

Дантівські сцени — тільки там.

І забирання в небо. Музо.

Поетом бути, не боксером,

з довічним вироком на норвіди тяжкі,

за браку мускулів демонструвати світу

шкільну програму майбуття — в найкращім разі,

о Музо. О Пегасе,

конячий янголе.

Попереду дідок в солодкім бачить сні:

його небіжчиця з могили встала і

пече йому зі сливками пиріг.

З вогнем — ледь-ледь, аби пиріг той не згорів —

заходимось читати. Музо.

 

Nagrobek

 

Tu leży sta­ro­świec­ka jak prze­ci­nek
au­tor­ka paru wier­szy. Wiecz­ny od­po­czy­nek
ra­czy­ła dać jej zie­mia, po­mi­mo że trup
nie na­le­żał do żad­nej z li­te­rac­kich grup.
Ale też nic lep­sze­go nie ma na mo­gi­le
oprócz tej ry­mo­wan­ki, ło­pia­nu i sowy.
Prze­chod­niu, wyj­mij z tecz­ki mózg elek­tro­no­wy
i nad lo­sem Szym­bor­skiej po­du­maj przez chwi­lę.

 

Епітафія

 

Тут спочиває старосвітська, наче кома,

дещиці віршів авторка. Їй спокій від утоми

земля надати зволила, і то дарма, що труп

до жодної не входив із літературних груп.

Та й ліпшого нічого її склеп не чепурить,

ніж ці римовані рядки, сова та подорожник.

Дістань із кейса електронний мозок, подорожній,

над долею Шимборської задумайся на мить.

 

українською мовою переклав Андрій Савенець

Переклади були опубліковані в збірці «Віслава Шимборська. 100 віршів» (видавництво «Крок», 2023).

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Анна Львова

МҐ