ФІНАЛЬНИЙ КАДР
сьогодні я бачив як помирає солдат
йому відірвало ногу на авдіївському коксохімі
військові медики
проводили евакуацію під мінометним вогнем
наклали турнікет
привезли на стабілізаційний пункт
намагалися запустити серце
британська репортерка джейн
фотографувала роботу лікарів
загальний план: доктор зі спини
крупний план: молоде обличчя бійця
не більше тридцяти —
зазначає вона
і продовжує знімати
фотографії мають розлетітися світовими змі
адже зараз всіх цікавить авдіївка
всі хочуть бачити
як прощається із життям
боєць сил спеціальних операцій
розірваний одяг з плямами свіжої крові
промінь сонця що розділяє операційну
на світлому боці
доктор говорить про ушкоджені ребра
і пробиту легеню
але продовжує маніпуляції
шансів на порятунок все менше
джейн рухається по темній стороні
шукає вдалий ракурс
медперсонал метушиться і заважає їй
зробити фінальний кадр
поїхали звідси
кажу я
і забираю її на двір
мовчки сідаємо в машину
здається вона трохи роздратована
здається я теж
одразу за блокпостом
раптово починається злива
OSTATNI KADR
dzisiaj widziałem śmierć żołnierza
urwało mu nogę w kombinacie koksochemicznym
wojskowi medycy
ewakuowali go pod ostrzałem z moździerzy
założyli mu opaskę uciskową
przywieźli do punktu stabilizacyjnego
tam próbowano przywrócić akcję serca
brytyjska reporterka jane
fotografuje wysiłki lekarzy
plan ogólny: lekarz od tyłu
zbliżenie: młoda twarz żołnierza
nie ma nawet trzydziestu lat –
mówi jane
i dalej cyka foty
zdjęcie obiegnie światowe media
awdijiwka interesuje teraz wszystkich
każdy chce zobaczyć
jak żegna się z życiem
żołnierz sił specjalnych
rozerwany mundur z plamami świeżej krwi
promień słońca dzieli salę operacyjną na pół
po stronie jasnej
doktor mówi o uszkodzeniach żeber
i przebitym płucu
robi co w jego mocy
szans na uratowanie życia coraz mniej
po stronie ciemnej jane
szuka dobrego ujęcia
personel medyczny krząta się i przeszkadza
wchodzi jej w ostatni kadr
jedźmy stąd
mówię
wyprowadzam ją na dwór
w milczeniu wsiadamy do auta
chyba jest trochę rozdrażniona
ja chyba też
zaraz za punktem kontrolnym
zrywa się ulewa
ROLLING STONES
за що ми воюємо?
ясна річ за що
за свої будинки з дитячими малюнками на стінах
за тих кого любимо і за те у що віримо
за спокій спальних районів і за тихий сон найрідніших людей
якось ввечері
під час телефонної розмови
вона сказала:
знаєш
я б хотіла тут залишитися
тут соціальні гарантії і виплати
впевненість у завтрашньому дні
до того ж у мене був час подумати
і я вирішила що не маю обмежувати свою особисту свободу
безкінечним очікуванням
я прагну бути відкритою світу хочу перетворюватися проявлятися розкриватися
тобто ти не повернешся?
я ще не вирішила
а діти?
вони підуть у німецьку школу вчитимуть мову
наступного дня він попросив командира
відправити його на промку — щоб поближче до пекла
але отримав відмову
тоді вирішив кинути все й повернутися у своє рідне місто
втім із цим було ще складніше
якщо тобі навіть не дають шансу красиво померти —
як жити далі?
сира осінь зривала шкіру з териконів
він заварив собі кави
увімкнув ролінг стоунз
хороша музика для такого моменту
подумав він і пофарбував усе в чорне
згадав пацана з житомира який так хотів потрапити в нашу бригаду
і втратив руку в перший день штурму
згадав мехвода який вивозив поранених посеред білого дня
три контузії десятки врятованих життів погляд голодного вовка
за що ми воюємо?
за черги на польському кордоні? за стійкість європейської демократії?
за лють генералів? за віру загиблих? за хрипіння у наших легенях?
за себе
за нього
за них
ранок човгає у брудних черевиках
перебинтований ландшафт випалює очі…
і крізь імлу він починає шепотіти:
як же я хочу пірнати у цю глибину
купатися голим у водоймі
яку місцеві ніжно називають авдіївськими мальдівами
як же я хочу нарешті дійти до себе!
як же я хочу нарешті пізнати своє справжнє призначення!
як же я хочу як же я хочу —
проявитися розкритися засяяти зсередини!..
що ти почуєш в глухому куті?
з ким ти ночуєш на цій висоті?
чорна земля на моєму взутті
чорна петля на чиємусь житті
чорний лелека літає вночі
буду мовчати
ти також мовчи
ROLLING STONES
o co walczymy?
wiadomo o co
o nasze domy z dziecięcymi rysunkami na ścianach
o tych których kochamy o to w co wierzymy
o spokój cichych osiedli o cichy sen najbliższych
pewnego wieczoru
powiedziała przez telefon:
słuchaj
chciałabym tu zostać
są tu prawa socjalne i zapomogi
jest pewność jutra
miałam czas żeby o tym pomyśleć
postanowiłam nie ograniczać swojej wolności
niekończącym się czekaniem
chcę być otwarta na świat zmieniać się rozwijać poznawać
czyli nie wrócisz?
jeszcze nie zdecydowałam
a dzieci?
pójdą do niemieckiej szkoły nauczą się języka
następnego dnia poprosił dowódcę
żeby go wysłał do dzielnicy fabrycznej – jak najbliżej piekła
prośba spotkała się z odmową
rzucił więc wszystko i wrócił do swojego miasta
ale sprawy skomplikowały się jeszcze bardziej
jeśli nie dają ci szansy na piękną śmierć
jak masz dalej żyć?
szara jesień zdzierała skórę z górniczych hałd
zaparzył kawę
odpalił rolling stonesów
idealna muzyka na taki czas pomyślał
wszystko pokryła czarna farba
przypomniał mu się chłopak z żytomierza tak bardzo chciał trafić do naszej brygady
pierwszego dnia szturmu stracił rękę
przypomniał mu się kierowca wywoził rannych w biały dzień
trzykrotnie doznał obrażeń uratował dziesiątki ludzi ma spojrzenie wygłodniałego wilka
o co walczymy?
o kolejki na polskiej granicy? o trwałość europejskiej demokracji?
o gniew generałów? o wiarę poległych? o szmery w płucach?
o nas
o niego
o nich
poranek człapie w utytłanych buciorach
obandażowany pejzaż wypala oczy…
szepcze przez mgłę:
chcę zanurzyć się w tej otchłani
kąpać się na golasa w zalewie
który mieszkańcy awdijiwki nazywają czule nasze malediwy
chcę nareszcie odnaleźć siebie!
chcę nareszcie zrozumieć swoje powołanie!
tak bardzo chcę tak bardzo
otworzyć się rozwijać rozbłysnąć od środka!
co słyszysz w nicości?
z kim sypiasz w ciemności?
depczę butem czarną ziemię
masz na szyi czarną pętlę
czarny bocian krąży na niebie
milczę
milczenie
przełożył Marcin Gaczkowski