Десять років тому, в липні 2014 року, Рафєєнко переїхав із Донецька до Києва, після того, як його рідне місто захопили російські окупанти. Тоді ж із міста Z до української столиці перебрався і герой роману — доктор філософських наук, Габа Габінський.
Габінський має велике і щире серце, а ще більший розум. Своїм розумом Габа сприймає як реальні речі, так і галюцинації. І він ніколи не може бути певен, що відбувається насправді, а що лише ілюзія, примара або... мондеґрін.
Читаємо уривок про Красиве і Корисне — в оригіналі та в польському перекладі.
«Кандидат наук був призначений підсобним у двох відділах — солодощів та овочевому. Тобто мав професійно спостерігати за картоплею, капустою, цибулею, огірками і томатами, цукровим буряком, цукровою пудрою, цукровим діабетом, шоколадом, лікерними цукерками та повсякчасним і побутовим рошеном українського народу. Зранку, по обіді та ввечері він повинен був регулярно доправляти возиком овочі й цукор до відділів, викладати їх і відповідати за те, щоб вони там завжди малися в достатній кількості.
Супермаркет був високий, як Свята Софія Константинопольська. Його висота дорівнювала шістдесяти метрам, а діаметр центрального купола, що у сонячні дні кидав свій хрест прямо у відділ овочів та фруктів, становив майже двадцять п’ять. Робота була не дуже оплачувана, але іноді дозволялося взяти додому пакет чи навіть два не дуже свіжих овочів та трішки солодкого цукру, змоченого сльозами невидимого в Києві українського народу».
25:48 «Красиве і корисне». Фрагмент роману «Мондеґрін» Володимира Рафєєнка (ч. 1)
„Doktora nauk mianowano młodszym asystentem pomocnika od razu na dwóch działach: słodyczy i owocowo-warzywnym. W ramach obowiązków służbowych trzymał nieustanną pieczę nad ziemniakami, kapustą, cebulą, ogórkami i pomidorami, burakami cukrowymi, cukrem pudrem, cukrzycą, czekoladą, pralinami z likierem etc. etc.… aż po roshen ko… …gnitywny – esencję ukraińskiej sztuki cukierniczej. Rano, wieczór, we dnie, w nocy regularnie rozwoził warzywa i słodkości na stoiska, wykładał je na półki i ręczył gardłem za to, żeby ich nikomu nie zbrakło.
Hipermarket był olbrzymi jak Hagia Sophia w Konstantynopolu. Wysokość od podłogi do najwyższego punktu wynosiła sześćdziesiąt metrów, średnica centralnej kopuły, która w dni słoneczne rzucała cień krzyża wprost na dział owoców i warzyw, liczyła ich niemal dwadzieścia pięć. Praca niezbyt płatna, ale czasem dało się wynieść do domu worek lub dwa warzyw nie pierwszej świeżości i szczyptę cukru, zroszonego łzami niewidzialnych kijowskich Ukraińców”.
przełożył Marcin Gaczkowski
«— І хай, Василю, згинуть наші вороженьки, — сказав Пітер, сів поруч із Габою, прийняв з його рук пляшку, глянув на дощ за прозорими стінами будівлі й теж зробив ковток.
— Даруй нам, Боже, перемогу! — попросив слюсар тихо, майже жалісно. — Хоча б невелику, та нашу. І дай нам мир у нашій країні, світло, злагоду і надію.
— І хай моя мама, отче, хоча б іноді згадує про мене, — прошепотів Габа і схилив голову, — бо ніхто з нас не знає, де загине.
— І мама Габінського, Боже Святий, — суворо промовив Василь, — хай вона знає, що цей хлоп її любить і думає про неї кожного дня.
— І батько, — тихо промовив Габінський і заплакав.
— І батькові Габінського хай буде здоров’я, хліба на стіл та хоча б іноді спокій.
— У нього з пам’яттю проблеми, зі шлунком, із серцем. Їм страшно і холодно в місті Z, та вони, отче святий, ніколи звідтіля не поїдуть.
— Ангела-охоронця родинам нашим, Боже, дай, — сильно попросив Василь, замовк на хвилинку, а тоді з молитвою та святою водою пішов уздовж стелажів».
24:31 «Красиве і корисне». Фрагмент роману «Мондеґрін» Володимира Рафєєнка (ч. 2)
„– Niechaj zginą wrogowie, jak na słońcu rosa – powiedział Peter, usiadł koło Gaby, wziął z jego rąk butelkę, zerknął na deszcz za przeźroczystymi ścianami galerii i też wziął łyk.
– Zwycięstwem, obdarz nas, Panie! – poprosił ślusarz cichutko, niemal frasobliwie. – Niech będzie skromne, ale nasze, własne. I daj nam pokój w kraju naszym, i światłość, i zgodę, i nadzieję.
– I niech moja mama, ojcze, pomyśli o mnie czasami – wyszeptał Gaba i skłonił głowę, – bo nikt z nas nie wie, gdzie polegnie.
– Niechaj mama Gabińskiego, Boże Wszechmogący – głos Wasyla brzmiał srodze, – też Gabińska, wie, że to chłopisko ją kocha i myśli o niej codziennie.
– I ojciec – powiedział cicho Gabiński i zapłakał.
– I daj, Boże, Gabińskiemu-seniorowi zdrowia, chleba na stole i ukojenia, choćby od święta.
– Tata ma problemy z pamięcią, z żołądkiem, z sercem. Zimno im i trwożnie w mieście Z, ale nigdy, batiuszko, przenigdy nie wyjadą.
– Anioła Stróża bliskim naszym, ześlij, miłosierny Panie – poprosił tubalnie Wasyl, umilkł na moment, a potem ruszył wzdłuż regałów z wodą święconą w rękach i modlitwą na ustach”.
przełożył Marcin Gaczkowski
Запрошуємо послухати фрагмент роману в звуковому файлі — читають Яна Стемпнєвич і Марцін Ґачковський.
МҐ
