Українська Служба

ПОЕТИЧНІ ДІАЛОГИ. Василь Стус: «Колеса глухо стукотять»

03.09.2024 20:30
«У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почуття справедливості, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною», — писав про самого себе Василь Стус. Поет помер уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері «учреждения ВС-389/36» у селі Кучино Чусовського району Пермської області Росії за досі нез'ясованих обставин
Аудіо
  • Василь Стус: «Колеса глухо стукотять»
Василь СтусФото з архівів КДБ, Національний архів України - public domain

Перший суд над Стусом відбувся у 1972 році, тоді за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засуджено поета до 5 років позбавлення волі й 3 років заслання. Частиною «складу злочину» Стуса був, зокрема вірш «Колеса глухо стукотять» присвячений Миколі Зерову.

У 1936 році Зерова — поета, літературознавця і перекладача, жертву сталінських репресій — відправлено на північ за маршрутом: Медвежа Гора — Кем — Соловки.

1972 року, коментуючи вирок суду, Василь Стус писав:

«У збірці "Веселий цвинтар" найбільше клопоту я мав із віршем "Колеса глухо стукотять", присвяченим пам'яті замученого М. К. Зерова. Я його відстоював до кінця, заперечуючи його антирадянський характер; Ось цей вірш:»


Василь Стус

 

* * *

 

Пам'яті М. К. Зерова

 

Колеса глухо стукотять,

мов хвиля об паром,

стрічай, товаришу Хароне,

з лихом і з добром.

Колеса б'ють, колеса б'ють,

кудись торують путь.

Уже. Додому не вернуть,

додому не вернуть.

Колеса глухо стукотять,

колеса стукотять

в христа, в вождя, в усіх божат

і в мать і перемать,

Москва, гора Ведмежа, Кем

і Попів острів — шлях

за ґратами, за вартами.

розбухлий на сльозах.

І знову В'ятка, Котлас, Усть-

Вим, далі — до Чиб'ю.

Рад-соц-конц-таборів союз,

котрий Господь забув,

диявол теж забув. Тепер

тут править інший бог:

марксист, расист і людожер —

один — за трьох.

Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю,

печорський концентрак

споруджує нову добу

на крові і кістках.

 

Wasyl Stus


* * *

 

Pamięci Mykoły Zerowa

 

Stukoczą koła, głucho biją

jak w czarną burtę fale.

Przeprawi nas towarzysz Charon –

przez dolę i niedolę.

Stukoczą koła, w rytm stukotu

biją, torują, kują w mroku

szlak bez powrotu,

szlak bez powrotu.

Stukoczą koła, pęd przemieli

chrystusów, bożków i idoli,

ojczyznę, mat’ twoju i wodza.

Moskwa, Góra Niedźwiedzia,

Popowa Wyspa, Kiem.

Zlana łzami, za kratami –

droga opasana drutem.

Dalej – Wiatka, Kotłas, Ust’-

wym, Czibiu. Komi.

SowSocKoncŁag Sojuz –

Bóg zapomniał o nim

i Szatan wzrok odwraca.

Nowy bóg nad niebem:

marksista, ludożerca, rasista

– w trójcy jeden.

Moskwa-Czibiu. Uchta.

Komi.

Łagier peczorski.

Jutrznia nowego świata

lśni

nad stertą kości.

 

przełożył Marcin Gaczkowski

 

Запрошуємо послухати поезію у звуковому файлі — читають Яна Стемпнєвич і Марцін Ґачковський.

МҐ

Ія Ківа: «Навіщо вірші»

02.09.2024 16:30
Після 24 лютого дуже часто виринає питання про сенс та роль культури під час війни. Ми неодноразово могли переконатись, що культура взагалі та література, зокрема, нагадують про найважливіші сенси та творять нові, надають можливість дистанціюватись від війни, але й постійно працюють з воєнним досвідом. Тема війни присутня у творчості Ії Ківи, української поетки, перекладачки та журналістки з Донецька. 27 липня 2024 року Ія Ківа виступила на IV Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера» в місті Луцьку. Вона взяла участь у події  «Навіщо вірші». Як поетка відповіла на це запитання? Пропонуємо послухати