Українська Служба

Юлія Мусаковська – Слова опуклі від люті

31.03.2023 20:00
Цього разу пропонуємо вашій увазі три вірші Юлії Мусаковської зі збірки «Залізо», яка 2022 року з'явилася накладом видавництва Pogranicze. Книжка двомовна – паралельно з оригіналами подаються польські переклади Анети Камінської. Збірка «Залізо» – частина серії «Перед лицем війни. Бібліотека української поезії» видавництва Pogranicze. Це неприбуткова ініціатива, спрямована на підтримку українських митців у час війни.
Аудіо
  • Юлія Мусаковська – «Слова опуклі від люті»
Поетичні збірки з серії «Бібліотека поезії України»Pogranicze (промоційні матеріали)

* * *

 

Чоловіки виношують у собі війну.

Вона випиває з них соки, бряцає кістками, як зброєю,

окуповує їхній мозок, вдирається до сну,

поки тінь ворога здіймається над ними горою.

Важко так довго носити її в собі – і не зростися

з нею, не звірятися їй, не слухати її рухів під серцем.

Тінь ворога – як мішок – наповнюється тирсою,

набирає об’єму, стає щільнішою, ломиться навпростець.

Господи, дай їм холодного розуму,

тільки не погаси

полум’я, що калатає в грудях, як у пляшці прозорій.

Сніг землею засипано, вітер торішню траву скосив,

чорні великі птахи вишукують кров і золото.

Все, що найважливіше, відбувається в глибині.

Цить! – бо вибухнуть ці слова у воді червоним.

Чоловіки готуються до народження – і кожному з них

страшно ступати вперше по голому,

по живому.

 

2.03.2014

 

* * *

 

Mężczyźni noszą w sobie wojnę.

Ona wysysa z nich soki, szczęka kośćmi jak bronią,

okupuje ich mózg, wdziera się do snu,

podczas gdy cień wroga wznosi się nad nimi niczym góra.

Ciężko tak długo nosić ją w sobie – i nie zrosnąć się

z nią, nie zwierzać się jej, nie słuchać jej ruchów pod sercem.

Cień wroga – jak worek – napełnia się trocinami,

nabiera objętości, robi się szczelniejszy, pcha się na przełaj.

Panie, daj im zimnego rozumu,

tylko nie ugaś

płomienia, który bije w piersi jak w przezroczystej butelce.

Śnieg ziemią zasypano, wiatr ubiegłoroczną trawę skosił,

czarne wielkie ptaki szukają krwi i złota.

Wszystko, co najważniejsze – odbywa się w głębi.

Cyt – bo wybuchną te słowa w wodzie na czerwono.

Mężczyźni przygotowują się do narodzin i każdemu z nich

strasznie jest stąpać pierwszy raz po nagim,

po żywym.


2.03.2014

 

 

* * *

 

Страх,

який прохромлює груди

розпеченим прутом,

ставить тавро

на обидві щоки,

не визначає тебе.

 

Страх – наче тиф,

який батько приносить

додому з війни

і перед смертю передає

всім своїм дітям.

 

Страх – як волосся,

що відростає,

коли поголити голову,

і більше ніколи не кучерявиться.

 

Страх – наче мова,

якою тебе

змусили заговорити,

прикормивши

запліснявілим хлібом

і сірим м’ясом;

куснем землі,

удобреної кістковим борошном.

 

Страх – наче незнайомець,

який напирає,

бризкаючи слиною.

 

Страх – як дірява латексна рукавичка;

захисна маска,

яка злетіла з обличчя в людному місці.

 

Страх – це безпека,

що акуратним ротом

пожирає свободу.

 

Не питай, що страх може зробити тобі –

питай, що ти можеш зробити страхові.

Щоб він тебе не визначав.

 

30.04.2020

 

 

* * *

 

Strach,

który przebija piersi

jak rozżarzony drut,

odciska piętno

na obu policzkach,

nie określa cię.

 

Strach jest jak tyfus,

który ojciec przynosi

do domu z wojny

i przed śmiercią przekazuje

wszystkim swoim dzieciom.

 

Strach jest jak włoski

które odrastają,

kiedy ogoli się głowę

i już nigdy się nie kręcą.

 

Strach jest jak język,

którym

zmuszono cię mówić,

nakarmiwszy

zapleśniałym chlebem

i surowym mięsem;

kawałkiem ziemi

nawożonej mąką kości.

 

Strach jest jak nieznajomy,

który napiera,

pryskając śliną.

 

Strach jest jak dziurawa lateksowa rękawiczka;

maska ochronna,

która spadła z twarzy w zatłoczonym miejscu.

 

Strach to bezpieczeństwo,

które schludnymi ustami

pożera wolność.

 

Nie pytaj, co strach może zrobić tobie –

pytaj, co ty możesz zrobić strachowi.

Żeby cię nie określał.

 

30.04.2020

 

 

* * *

 

Хто сказав, що слова зараз не мають ваги?

Наші слова, які пишуться в повітрі

розпеченим залізом подихів,

кривавими згустками вражають на поблідлих губах,

вгризаються в ґрунт під нашими ногами,

осідають на одяг і черевики

прахом від зруйнованих домівок.

 

Наші слова

тягнуться до близьких – до всіх, розкиданих

по простріленій мапі країни.

Слова – міцними дротами сполучень,

причепленими до серця,

тугими линвами співтривання.

Як сильно ми спільно можемо любити.

Як сильно ненавидіти.

 

Слова, які згрібаємо у наплічник

в останню мить перед виходом.

Слова, за які хапаємося,

щоб утримати хоч якусь рівновагу,

коли з-під ніг вибивають землю, як хитку табуретку.

Слова, якими притискаємо зяючу рану,

розпанаханий тендітний живіт безпеки,

ще підлітки.

 

Наші слова, тверді та опуклі від люті,

чорні від горя,

як бетонне перекриття давнього бомбосховища.

Немає нічого тривкішого за них,

нічого непроминальнішого.

 

17.03.2022

 

 

* * *

 

Kto powiedział, że słowa teraz nie mają wartości?

Nasze słowa, które piszą się w powietrzu

rozgrzanym żelazem oddechów,

krwawymi skrzepami rażą na pobladłych wargach,

wgryzają się w grunt pod naszymi nogami,

osiadają na ubraniach i butach

prochem ze zrujnowanych domów.

 

Nasze słowa

wyciągają się do bliskich – do wszystkich porozrzucanych

po przestrzelonej mapie kraju.

Słowa są mocnymi kablami związków przyczepionymi

do serca,

twardymi linami współistnienia.

Jak mocno wspólnie możemy kochać.

Jak mocno nienawidzić.

 

Słowa, które zgarniamy do plecaka

w ostatniej chwili przed wyjściem.

Słowa, których się łapiemy,

żeby utrzymać jakąkolwiek równowagę,

kiedy spod nóg wykopują ziemię jak chybotliwy taboret.

Słowa, którymi przyciskamy ziejącą ranę,

rozpłatany delikatny brzuch pewności,

jeszcze nastolatki.

 

Nasze słowa, twarde i wypukłe od złości,

czarne od rozpaczy,

jak betonowy strop dawnego schronu.

Nie ma niczego trwalszego od nich,

niczego bardziej nieprzemijającego.

 

17.03.2022

 

przełożyła Aneta Kamińska

 

Юлія Мусаковська – українська поетка й перекладачка зі Львова, авторка п'яти поетичних книжок.

Дякуємо видавництву Pogranicze за згоду на публікацію віршів.


Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Анна Львова й Марцін Ґачковський.


МҐ

Перекладачки розповіли про роботу під час війни  

25.06.2022 19:10
Наталія Ткачик: Через тексти про російську агресію, ця війна проходить подвійно через мене. Бо це рефлексії авторів  

Юрій Завадський – вірші воєнного часу

27.08.2022 16:20
Ми пропонуємо вашій увазі три вірші тернопільського поета Юрія Завадського в оригіналі та польських перекладах – Марціна Ґачковського, Януша Радванського та Пауліни Цюцької. Українські оригінали читає Володимир Гарматюк, переклади – Марцін Ґачковський.

Михайль Семенко. Тричі «Місто»

02.09.2022 19:13
Цього разу в рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів три урбаністичні вірші Михайла Семенка в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського та Марціна Ґачковського. Українські тексти читає Антон Марчинський, переклади – Марцін Ґачковський. Михайль Семенко (1892–1937)  – поет-футурист, сміливий експериментатор та провокатор, творчість якого посіла надзвичайно важливе місце в авангардних тенденціях української літератури 1920-х років XX століття. Він загинув під час сталінського терору в одній з київських в’язниць, розділяючи трагічну долю більшості представників «розстріляного відродження».  

Чеслав Мілош — «Іншого кінця світу не буде»

01.10.2022 17:33
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів два вірші Чеслава Мілоша — «Пісенька про кінець світу» та «У Варшаві» — в польському оригіналі та українських перекладах Сергія Жадана. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Чеслав Мілош (1911–2004) — польський поет, автор прозових творів — романів, есеїв, 1980 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури

Розмовляю з тобою тихо — Рафал Воячек

25.11.2022 20:03
У рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» три вірші легендарного польського поета Рафала Воячека в перекладах Дмитра Павличка. Рафал Воячек (1945–1971) — культовий автор, зразковий «проклятий» поет, один з найбільш таємничих польських поетів двадцятого століття: провокатор і скандаліст, життя закінчив передчасно, залишаючи тексти виняткової експресивності. Воячек народився у містечку Міколові, вчився на філологічному  факультеті Ягеллонського університету, згодом переїхав до Вроцлава, де працював техніком на станції обслуговування автомобілів. Як поет дебютував 1965 року. Автор чотирьох поетичних збірок, дві з яких вийшли посмертно.

Ян Каспрович — «Вуста мої мовлять рідко»

11.11.2022 20:00
До Дня Незалежності Польщі у рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» прозвучав вірш «Вуста мої мовлять рідко» („Rzadko na moich wargach”) Яна Каспровича — чи не найпрекрасніший твір про любов до Вітчизни за всю історію польської літератури. Каспрович написав його у період Першої світової війни. Польський оригінал читає Марцін Ґачковський, блискучий український переклад Дмитра Павличка — Антон Марчинський.

«Сон» Тараса Шевченка

10.03.2023 20:00
«Українсько-польські поетичні діалоги» приєднуються до святкування 209 річниці від дня народження Тараса Шевченка. Пропонуємо вашій увазі уривок із поеми «Сон» — в оригіналі та польському перекладі Богдана Лепкого.