Юрій Завадський
Браття
На знимці вранішні птахи
безголосі, безсонні, як детонація дизелю,
як танки, слизькі від роси, —
машини, що пришивають людей до повітря,
пристрої, що слугують відродженню,
або ж як?
Ці птахи марґінальні, забарикадовані в листі,
не провадять ні з ким перемовин,
воду проковтують натще,
без опису залишаються.
І залишаться осторонь соціуму,
і їх за каліцтва ненавидітимуть, —
завіщо вони зосталися
і застигли?
Бомбосховище
Що ж так просто сидіти, треба чимось зайнятися,
прибирати чи викидати з підвалу непотріб,
врешті ці газоблоки віддати комусь, ці скам'янілі
будівельні суміші, осілі фарби, гратися
можемо, що ж так просто сидіти? —
У «Крокодила»? — Це що, як «Показуха»? — Ну,
ти загадуєш, я показую, решта
відгадує, давай щось робити! —
У школі я пропонував заснувати
гурток спортивного бриджу,
директор сказав, що ідея чудова,
але не зрозуміють. —
Асоціації? — Так, щоб не напружуватись,
просто говориш, що перше
на думку спаде, коли слово почуєш:
помідор — червоний, червоний — вогонь,
вогонь — дрова і так далі. —
Не знаю, всі слова з голови
повилітали, треба спальник
від пилюки потріпати. — Давай,
не тягни, що ж так просто сидіти. —
Добре, хай буде. Хто починає? — Ну, я.
Посудомийка! — Що? Слово: посудомийка. —
Ага! —
Посудомийка? Не знаю. — Так отож,
не фантазуй, треба перше казати,
що на думку спаде, у тому весь смак. —
Добре, давай спочатку, з нуля.
Не напружуйся. —
Посудомийка?
Таблетка! — Таблетка? — Ну так,
таблетка для посудомийки! — Гм, катетер! —
Катетер? — Слово подібне. — Лікарня! —
Ровер! — Ровер? До чого тут ровер? — Я виріс
біля лікарні, на лікарні катався. Не зупиняйся! —
Ровер... Асфальт! — Асфальт? — Через кермо
я носом зарився в асфальт... — Ха-ха! Яма! —
Яма? Ха-ха: немає вже ям. Траса! —
Траса? Ремонт! — Ремонт? Демонтаж! —
Майдан! — Вибух! — Війна! — Cмерть! —
Крик! — Град! — Фронт! — Ніч! — Жах! —
Кров! — Опір! — Сила! — Україна! —
Не боятися! — Україна! — Не боятися! —
Україна! — Не боятися! —
Краків
— Голоси, як хліб, — моя вчителька
з української літератури чверть століття тому
повторювала, що не можна порівнювати
однину з множиною, не варто співставляти
одного з багатьма, хмари з обличчям,
місто з поліціянтами, смерті зі смертю. —
Тепер дивлюся, що я написав,
і думаю, що написав дурницю.
І питаю себе, чи можна про це
написати інакше? —
Мій неголений друг із Кракова привіз
мені краківський хліб, щоденний,
простий, підпечений знизу,
з борошном на чубку,
що зібрав у собі бульбашки
з краківським повітрям:
розламую скибку — вдихаю
краківське позавчорашнє повітря. —
Моя подруга надіслала мені з Кракова голосове
повідомлення з проханням допомогти
в Одесі з ліками, мій знайомий сором’язливо
цікавиться, як мої справи і чи не бракує
мені макаронів і хліба, мій друг-поет
час від часу телефонує, не хоче
говорити про поезію, — їхні голоси
збираю в пам’яті, ними підживлюю
сам себе, обдурюю своє хвилювання,
підмінюю свій страх, уявляю себе
в інших декораціях. —
Іншого порівняння я не придумав:
голоси, як хліб, — всупереч давньому правилу,
всупереч настановам, всупереч історії. —
25 березня 2022 року
Bracia
Na zdjęciu poranne ptaki.
Bezgłośne, bezsenne, jak detonacja diesla,
jak czołgi śliskie od rosy –
maszyny, co przykuwają ludzi do powietrza,
narzędzia odrodzenia.
Odrodzenia?
Te ptaki to margines
wpisany w barykadę z liści,
nie negocjują z nikim,
wodę piją na czczo,
nie mają opisu.
Poza nawiasem,
znienawidzone za kalectwo –
wiec po co zostały
i zamarły?
przełożył Marcin Gaczkowski
Schron
Nie ma co tak siedzieć, trzeba coś robić
sprzątać albo wyrzucić z piwnicy zbędne rzeczy,
wreszcie te pustaki komuś oddać, te skamieniałe
gładzie, zaschnięte farby, zagrać w coś
możemy, nie ma co tak siedzieć. –
W „Krokodyla”? – To co, jak „kalambury”? – No,
ty zadajesz, ja pokazuję, reszta
zgaduje, trzeba coś robić! –
W szkole proponowałem założenie
kółka brydża sportowego
dyrektor powiedział, że pomysł wspaniały,
ale nikt nie zrozumie. –
Skojarzenia? – Tak, żeby się odprężyć
po prostu mówisz, co pierwsze
przyjdzie na myśl, kiedy usłyszysz słowo:
pomidor-czerwony, czerwony – ogień
ogień – drewno i tak dalej. –
Nie wiem, wszystkie słowa z głowy
wyleciały, trzeba śpiwór
z kurzu otrzepać – No,
no weź, nie ma co tak siedzieć –
Dobra, niech będzie. Kto zaczyna? – No, ja.
Zmywarka! – Co? Słowo: zmywarka –
Aha! –
Zmywarka? Nie wiem. – Tak po prostu
nie wymyślaj, trzeba powiedzieć pierwsze,
co przyjdzie na myśl, w tym cały sens. –
Dobra, no to to od początku, od zera.
Nie spinaj się. –
Zmywarka?
Tabletka! – Tabletka? – No tak,
tabletka do zmywarki! –Hm, Karetka!–
Karetka? – Słowo podobne. – Szpital!–
Rower! – Rower? A czemu rower? – Ja dorastałem
przy szpitalu, koło szpitala jeździłem. Nie zatrzymuj się! –
Rower… Asfalt! – Asfalt? – Przez kierownicę
nosem zaryłem w asfalt…– Cha-cha! Dziura! –
Dziura? Cha-cha: nie ma już dziur. Droga! –
Droga? Remont! – Remont? Rozbiórka! –
Majdan! – Wybuch – Wojna! – Śmierć!
Krzyk!– Grad! – Front!- Noc!- Strach!–
Krew! – Opór!– Siła!– Ukraina!–
Nie bać się! – Ukraina! – Nie bać się! –
Ukraina!– Nie bać się! –
przełożył Janusz Radwański
KRAKÓW
– Głosy są jak chleb – moja nauczycielka
ukraińskiego powtarzała ćwierć wieku
temu, że nie powinno się zestawiać
liczby pojedynczej i mnogiej, nie należy porównywać
jednego z wieloma, chmury z twarzą,
miasta z policjantami, śmierci ze śmiercią. –
Patrzę na to, co napisałem,
i uświadamiam sobie, że napisałem bzdurę.
I zastanawiam się, jak to
napisać inaczej? –
Mój nieogolony przyjaciel z Krakowa przywiózł
mi krakowski chleb, powszedni,
zwykły, podpieczony od dołu,
z wierzchu oprószony mąką,
w tym chlebie zamknięte są pęcherzyki
krakowskiego powietrza:
Odrywam kawałek – wdycham
Kraków z przedwczoraj. –
Przyjaciółka przysłała mi z Krakowa
wiadomość głosową z prośbą
z Odessy o leki, znajomy nieśmiało
zapytał, co u mnie i czy nie brakuje
mi makaronu i chleba, przyjaciel poeta
dzwoni od czasu do czasu, nie chce
rozmawiać o poezji – ich głosy
zbieram w pamięci, karmię się nimi,
oszukuję nimi własny niepokój,
zastępuję nimi strach, wyobrażam sobie siebie
w innej scenerii. –
Nie wymyśliłem innego porównania:
głosy są jak chleb – wbrew wspomnianej zasadzie,
wbrew wytycznym, wbrew historii. –
25 marca 2022 r.
przełożyła Paulina Ciucka