У Варшавському Театрі Атенеум імені Стефана Ярача відбулася прем'єра спектаклю «Мишоловка» (Pułapka na myszy — пол.) за Аґатою Крісті. Улюблений кінематографістами жанр класичного детективу на польській театральній сцені, як виявилося, побачити можна нечасто. Востаннє цей твір, який, до слова, є однією з небагатьох саме п'єс, а не оповідань, чи повістей, написаних Крісті, на сцені краківського театру імені Юліуша Словацького поставила Ольґа Ліпінська у 2017 році. Режисер «Мишоловки» у Театрі Атенеум Артур Тишкєвич припустив, що нечастою гостею саме на театральній сцені «королева детективів» може бути через непросту композицію, адже інтрига в її сюжетах ні на мить не послаблюється, і хто є жертвою, а хто обвинуваченими, читач/глядач дізнається лише наприкінці. Тож втілити це у безперервній дії є дуже складним акторським завданням.
«Зізнаюся, обрав цей твір із суто егоїстичних міркувань. Я дуже люблю Аґату Крісті і завжди хотів її поставити. Це надзвичайно цікавий літературний матеріал і він дає поживу для акторської творчості. Оскільки у колективі маємо акторів, які здатні це зіграти, я запропонував їм таку можливість. Водночас, ми хотіли віддати належне театру, якого вже немає, адже важливий не тільки текст, а й форма, як ми це граємо. Коли один із фінальних прогонів подивився генеральний директор театру Тадеуш Ничек, який має колосальний досвід, він сказав: "Слухай, такий спектакль міг бути зіграний у Атенеумі в 1960 році". Ми свідомо відтворили ніби "немодний" театр. Я не приховую, що дуже вражений тим, Аґату Крісті екранізує Кеннет Брана, зокрема, "Смерть на Нілі", "Вбивство у Східному експресі" і "Привиди Венеції". Коли я працював над п'єсою, то відчув, що авторка багато чого черпає із Шекспіра, зокрема, деякі сюжети, персонажів і ситуацій з "Гамлета". Тож Аґата Крісті є викликом для акторів зі створення цілісних і колоритних персонажів, далеких від повсякденного вуличного життя. І у цьому театрі такі актори є. Можу рекомендувати і запросити на цей спектакль тих, хто хоче прийти подивитися детективну історію, а заразом трохи подумати про себе, про світ і свої стосунки зі світом. Сподіваюся, що окрім того, що ми, безперечно, розважатимемо, ми також і змусимо людей замислитися», — розповів Артур Тишкєвич.
До «Гамлета» режисер відсилає нас невипадково, адже назву «Мишоловка» отримала кульмінаційна сцена шекспірівської трагедії. Так Гамлет назвав п’єсу, яку анґажовані ним актори показали при дворі, аби принц остаточно міг переконатися у вині свого дядька Клавдія у вбивстві батька. Аґатою Крісті «Мишоловка» була написана у 1952 році і перекладена 23 мовами і поставлена у театрах у понад 40 країнах світу. Відомо, що вперше п'єса з'явилася на кону (сцені театру — ред.) у Вест-Енді Лондона того ж року і успішно йде донині. У листопаді 2012 року відбувся 25-тисячний показ твору. Цікаво, що у 1956 році продюсер лондонської вистави продав права на екранізацію п'єси кінокомпанії Romulus Films зі звичайним застереженням, що забороняє екранізацію раніше, ніж через шість місяців після останнього показу у Лондоні. Оскільки п'єса досі йде на сцені, фільм цією компанією так і не знято.
У «Мишоловці» — класична детективна зав'язка: маленький затишний англійський готель, кілька гостей, за вікнами красива сніжна зима, і, здається, ніщо не може порушити мирного перебігу життя, та раптова буря відрізає їх від усього світу. А у вітальні виявляється мертве тіло…
Аби глядач не прогавив жодну найдрібнішу деталь, яка може вказати на вбивцю, художниця Йоанна Земанек висуває акторів на авансцену і штучно звужує великий простір театру Атенеум. Сценографка не приховувала, що робота над цим спектаклем була певним викликом, адже вона прихильниця мінімалістичних декорацій з одним стільцем на сцені.
«Сцена задумана дуже ризиковано, адже це скриня, з якою дуже важко впоратися акторам. Насправді — це куб з решіткою зверху, а отже, — справжня пастка. Це своєрідне ув'язнення у просторі, трохи дружньому, трохи страшному, і цього не змінити. Інтер'єр вітальні цього готелю я створила на основі архівних фотографій 50-х років, оскільки ми граємо п'єсу у своєрідній естетиці довоєнного лаунжу. Хоча, безумовно, театр керується певною умовністю, і це не точна передача історичної вітальні, але я намагалася створити певні натяки на ті історичні зразки. Це ж саме стосується і костюмів. Також дуже важливо для дії спектаклю те, що знаходиться за вікном у вітальні. Адже пейзаж створює характер, настрій і певну напругу. Природа стає мовчазною героїнею. І, можливо, саме тому природа відіграє таку важливу роль у Аґати Крісті. Я для себе це зрозуміла так», — зауважила Йоанна Земанек.
Авансцена і максимальне наближення акторів до глядача вимагає від виконавців виняткової динамічності і точності. І, як зауважив на самому початку режисер постановки Артур Тишкєвич, у спектаклі задіяна та частина акторсього колетиву театру Атенеум, яка найкраще здатна впоратися із Аґатою Крісті. Серед них — видатна акторка Маґдалена Завадська, яка служить у театрі близько 60-ти років. Попри значний досвід у різножанрових проєктах, участь у детективі для неї є новим викликом.
«У цьому жанрі треба грати, можливо, навіть краще, ніж у інших, аби утримувати аудиторію у напрузі якомога довше. Персонажі, яких створила Аґата Крісті, — фантастичні. Це постаті, яких ми сьогодні вже не бачимо, адже люди дуже змінилися, вони зовсім інакше вбрані і їхня поведінка зовсім не така, як у колишньої англійської буржуазії. Отже, приємно перевтілитися у такий образ, уявити, як така людина могла би себе поводити, звідки вона родом. Все це треба створити у власній уяві, а потім зіграти. Тут завжди допомагає костюм і дидаскалія (вказівка, яку дає драматургиня акторам — ред.). Я грала у багатьох театрах, у мене було і, сподіваюся, ще буде багато цікавих зустрічей з великими режисерами. Мені дуже пощастило, що я зустріла їх на своєму шляху, коли була молодою актрисою, а потім зростала разом з ними, і вони формували мене. Попри це, кожна нова роль — це новий виклик. Тут не можна щось робити лівою рукою, треба працювати, аби знайти себе у чомусь новому і, можливо, здивувати себе, щоб не бути у шухляді, як кажуть у Польщі. І це те, що пропонує живий театр, адже ти постійно маєш справу із чимось новим, працюєш, відточуєш свою професію і вчишся», — зізналася Маґдалена Завадська.
«Я вперше зустрівся із детективом. Раніше я мав драматичні і комедійні ролі, грав у мюзиклі, адже є актором, що співає. Не можу розповісти про новий спектакль багато, бо, якщо ми розкриємо хоч трохи секрету, глядач не отримає задоволення від побаченого. А вся насолода полягає у тому, аби змусити глядача брати участь у виставі разом з нами і гадати, хто вбив, яка інтрига, хто з ким, хто в яких стосунках, і так далі, і так далі, і так далі. Ми, актори, отримуємо неймовірне задоволення від того, що вводимо глядача в оману, а глядач захоплено розгадує ці таємниці одна за одною», — додав Бартломєй Новосєльський.
Як і годиться для справжнього детективу, інтрига у «Мишоловці» зберігається до останніх хвилин дії. А упродовж усього спектаклю немає підказок, які змушують глядача вказати точно зловмисника раніше. Серед найзагадковіших постатей — місіс Кейзвелл, яку втілює Маґдалена Шейбаль.
«Я думаю, що про всіх персонажів тут ми розуміємо тільки у фіналі, адже вони дуже загадкові, неоднозначні, несподівані, і, якщо на початку глядач думає, що він знає все, то до кінця виявляється, що він знав дуже мало. Або виявляється, що він дізнається щось, чого зовсім не очікував. У цьому і є чарівність детективу і творчості Аґати Крісті, яка є дуже витонченим матеріалом для роботи. Мені цікаво спостерігати за тим, як глядачі сприймуть те, що ми намагалися показати або донести на сцені, і що наші герої поєднають з цим текстом, з цими діалогами. Так що багато всього, але є сподівання, що ми якось подолаємо ці літери і створимо світ, який буде цікавий глядачеві, а не просто вимагатиме здогадок, а що ж мав на увазі автор. Скажу відверто, що я з моєю героїнею вже подружилася, ми дуже подобаємося одна одній. Я навіть трохи розумію її. Вона близька моєму серцю. Звісно, вона далека від мого людського єства, але це не означає, що я не можу якось подивитися на неї зі співчуттям», — поділилася Маґдалена Шейбаль.
Наостанок режисер обіцяє, що у спектаклі обов'язково буде дещо містичне.
«Я взагалі люблю фільми жахів. Колись я ставив у театрі Dwór nad Narwią, і це теж був такий собі зомбі-горрор, але тут я прочитав у тексті Крісті, що є ще один герой цієї драми — сам пансіонат. Химерний, відрізаний десь від світу, старий, де все скрипить, де саме по собі вмикається радіо і спалахує світло. Раптом це місце оживає, воно теж магічне, ніби переслідуване примарами минулого. Тому, якщо хтось хоче відчути на додачу до детективної історії мурахи як від фільму жахів, я щиро запрошую», — інтригує Артур Тишкєвич.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк