Bolesław Leśmian / Болеслав Лесьмян
***
Gdybym spotkał ciebie znowu pierwszy raz,
Ale w innym sadzie, w innym lesie —
Może by inaczej zaszumiał nam las,
Wydłużony mgłami na bezkresie...
Może innych kwiatów wśród zieleni bruzd
Jęłyby się dłonie, dreszczem czynne —
Może by upadły z nie domyślnych ust
Jakieś inne słowa — jakieś inne...
Może by i słońce zniewoliło nas
Do spłonięcia duchem w róż kaskadzie,
Gdybym spotkał ciebie znowu pierwszy raz,
Ale w innym lesie, w innym sadzie...
***
Якби знову вперше я тебе зустрів,
Та в саду не цьому, в іншім гаї,
Може, нам інакше гай би зашумів,
Видовжений млою у безкрає.
Може, інші квіти, і не з тих кущів,
Взяла би рука, затрепетавши.
Може, ти сказала б кілька інших слів, ––
Кілька інших слів, не тих, що завше.
Може, я серця нам сонцем би спалив
У троянд каскаді, у чаду п’янкому,
Якби знову вперше я тебе зустрів –
В іншім гаї, у саду не цьому.
Wieczorem
Mrok się gęstwi po sadzie, ziemny powiał chłód,
Zda się, iż dal zbłąkana podchodzi do wrót...
Wiatr się zsunął ze strzechy na gałęzie drzew –
Czy on we mnie tak śpiewa? Widzę poprzez śpiew,
Jak księżyc wschodzi nad borem!
W podwórzu, dokąd zajrzał spoza ciemnych brzóz,
Rozwidniła się studnia i samotny wóz,
Między szprychy znienacka oświetlonych kół
Duch, drogi nie znający, na nocleg się wsnuł
Wieczorem, późnym wieczorem.
Poprzez szyby moich okien, zapatrzonych w staw,
Blask upada i tli się wśród wilgotnych traw.
W dłoni mojej zerwany doumiera wrzos.
Jakże dziwno wymówić własne imię na głos
Wieczorem, późnym wieczorem!...
Cień mój, co we dnie kładł się na złocisty łan,
Nocą pragnie zapełnić pustkę moich ścian.
Do szyb, znikąd zjawione, lgną puszyste ćmy -
Staw posrebrzał i widzi inaczej niż my,
Jak księżyc wschodzi nad borem...
Увечері (Wieczorem)
Морок гущавіє садом, холодом тягне з землі,
Здається, що збавлена далеч іде до воріт в імлі.
Вітер зі стріхи зсунувсь на віття дерев – напів.
Чи він так в мені співає? Я бачу крізь спів
Як місяць сходить над бором.
В подвір’ї, куди зазирнув він з-поза темних беріз,
Стало видно криницю і одинокий віз,
Промінь упав на колеса. І десь межи шпицями їх
Дух, що не знає дороги, як нитка, всиливсь на нічліг
У пізню вечірню пору.
Крізь тьмяні шибки моїх вікон, що задивились у став,
Додолу падає сяйво і тліє між звільглих трав.
В руці довмирає верес і тишу глибоку п’є.
Як дивно промовити вголос власне ім’я своє
У пізню вечірню пору.
Тінь моя вдень лягала на лан золотий, на гін ––
Вночі ж прагне заповнити пустку полотен стін.
До шибок, нізвідки з’явлені, прибилися нетлі з пітьми ––
Ставок нараз посрібнішав і бачить не так, як ми,
Як місяць сходить над бором...
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny
Pordzewiały twej wrótni zawory,
Dym z twej chaty nie buja po niebie ––
Mnie tam nie ma! Tu jestem –– bez ciebie,
Tu, gdzie w próżni mijają wieczory!
Zmienionego, nim przywrzesz do łona,
Wiem, że poznasz po łkaniu przewiny!...
Czekaj na mnie, w cień własny wpatrzona,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
Zapal światło u progów przedsienia,
Z macierzanek spleć wieniec nad czołem,
Naucz dzieci mojego imienia
I zachowaj mi miejsce za stołem!
Ku tej drodze, gdzie idą pątnicy,
Dłonie twoje rzucają cień siny...
Zasadź brzozę pod oknem świetlicy,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
Duch mój, chabrem porosły i wrzosem,
Burz zapragnął, co chłodem go zwarzą!
Nie znam głosu, co będzie mym głosem,
Nie znam twarzy, co będzie mą twarzą –
Lecz ty jedna mnie poznasz niezłomnie,
Gdy twe imię śpiewając w doliny,
Z raną w piersi, zmieniony ogromnie,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
Прийду завтра, хоча – не знаю години
ЗіржавІли завіси твоєї брами,
Дим із хати твоєї не рветься в небо – –
Там нема мене! Я весь отут –– без тебе,
Тут, де в пустці минає час вечорами!
Я змінився, та перш ніж візьмеш в обійми,
Ти впізнаєш мене за плачем провини!..
Жди мене, в тінь задивлена власну –– віями,
Прийду завтра, хоча –– не знаю години...
Запали мені світло коло порогу,
Із ромашок вінок одягни на чоло,
Научи дітей слова ймення мого,
Збережи мені місце за нашим столом!
До цієї дороги, де йдуть прочани,
Ллють долоні твої синю тінь, що лине...
Посади нам берізку, хай біло тане,
Прийду завтра, хоча –– не знаю години...
Дух мій, вквітлий –– волошки, верес і колос,
Прагне бур, які –– холоду таємниччя!
Я не знаю, що стане для мене –– голос,
Я не знаю, що стане мені –– обличчя.
Ти єдина впізнаєш мене незламно, як
Я, ім’я твоє викричавши в долини,
Перемінений, з чорною в грудях раною,
Прийду завтра, хоча –– не знаю години...
переклала Маріанна Кіяновська
Для творчості Лесьмяна характерне використання численних неологізмів та особливий синтаксис.
Майбутній поет народився у Варшаві, але тривалий час жив у Києві, де й закінчив класичну гімназію та юридичний факультет Київського університету. Перекладав твори Тараса Шевченка.
Дякуємо Маріанні Кіяновській за дозвіл на використання перекладів.
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.
Марцін Ґачковський / Marcin Gaczkowski