«Легенди Львова» Юрія Винничука

Прозаїк, поет, перекладач, актор і містифікатор. Юрій Винничук — одна з найбільш яскравих постатей сучасної української літератури та один із найдотепніших авторів усіх часів. А ще він любитель давніх історій. Нещодавно його культові «Легенди Львова» вийшли польською мовою в новому перекладі Маґдалени Шарецької, книжку видало Kolegium Europy Wschodniej.  Читаємо вибрані, правдиві та вигадані, львівські легенди — в оригіналі українською та в польському перекладі

Львів — Панорама Гогенберга 1618 року

Вікіпедія

Юрій Винничук

Легенди Львова

Jurij Wynnyczuk, Legendy Lwowa, przeł. Magdalena Szarecka, Kolegium Europy Wschodniej 2024

23:11 «Легенди Львова» Юрія Винничука українською та польською

 

Король Данило і його блазень Олелько

Данило в гніві 

Король Данило розлютився на боярина, котрий не послав своїх вояків у похід на ятвягів і звелів його стратити.

Перед самою стратою примчали на конях бояриня з синами і кинулися благати в короля милосердя. Але той перебував у гніві й слухати нічого не хотів.

Тоді бояриня припала до Олелькових ніг з надією, що, може, хоч улюбленець королівський зуміє врятувати чоловіка.

Олелько не витримав того плачу і звернувся до короля:

– Найясніший королю…

– Замовкни! – обірвав його той на півслові.

– Благаю!

– Олельку! – знову гримнув король. – Що б ти не попросив – обіцяю, що не виконаю твоєї просьби!

– Та я тільки й хотів сказати, що ви, як завше, справедливі. І я прошу вас уклінно: покарайте цього негідника на горло! Він теє заслужив.

Данило грізно блиснув очима, але мусив визнати, що Олелько його обхитрував, і тільки рукою махнув. Боярина було помилувано і повернувся він щасливо на свої добра.

 

Król Daniel i jego błazen Olelko

 

Daniel w gniewie

 

Król Daniel rozzłościł się na bojara, który nie posłał swoich wojów na pochód przeciwko Jadźwingom, i kazał go stracić.

Tuż przed egzekucją przygnała konno żona bojara w towa­rzystwie synów i rzuciła się błagać króla o zmiłowanie. Ale ten był wielce zagniewany i nie chciał słuchać.

Wtedy bojarowa padła do Olelkowych stóp z nadzieją, że może chociaż ulubieniec króla będzie wiedział, jak uratować jej męża.

Olelko nie wytrzymał tego lamentu i zwrócił się do króla:

– Najjaśniejszy panie…

– Milczeć! – przerwał mu władca w pół słowa.

– Błagam!

– Olelku! – znowu zagrzmiał król. – O cokolwiek popro­sisz, obiecuję, że nie wykonam twojej prośby!

– Ja tylko chciałem powiedzieć, że jesteście, panie, jak zawsze, sprawiedliwi. I proszę uniżenie, skażcie tego niego­dziwca na stryczek. Zasłużył na to.

Daniel groźnie błysnął oczami, ale musiał przyznać, że Olelko go przechytrzył. Machnął więc ręką. Nad bojarem się zlitowano i wrócił szczęśliwie na swoje dobra.

 

przełożyła Magdalena Szarecka

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Антон Марчинський та Марцін Ґачковський.

МҐ