Українська Служба

Юзеф Чехович — «Відповідь війні»

17.03.2023 20:00
Юзеф Чехович — один з найвідоміших польських поетів міжвоєнних років XX ст., авангардист, співробітник літературного відділу Польського радіо, перекладач Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Павла Тичини, Миколи Бажана та інших українських митців. «Українсько польські поетичні діалоги» пропонують Вашій увазі три вірші Чеховича в оригіналі та українських перекладах Наталії Бельченко та Віктора Коптілова. Чехович народився 15 березня 1903 року в Любліні, загинув 9 вересня 1939 року там само, внаслідок бомбардування міста німецькою авіацією. За легендою смерть зустріла поета у перукарському кріслі.
Аудіо
Ілюстраційне фотоPxhere.com — CC0 Domena publiczna

Józef Czechowicz

przez kresy

 

monotonnie koń głowę unosi

grzywa spada raz po raz rytmem

koła koła

zioła

 

terkocze senne półżycie

drożyną leśną łąkową

dołem dołem

polem

 

nad wieczorem o rżyska zawadza

księżyc ciemny czerwony

wołam

złoty kołacz

 

nic nie ma nawet snu tylko kół skrzyp

mgława noc jawa rozlewna

wołam kołacz złoty

wołam koła dołem polem kołacz złoty

 

волинню

 

монотонно кінь шию здіймає

грива сива струмує у ритмі

коліс коліс

покіс

 

сюркоче в півсні неохоче

дібровним і лучним шляхами

долом долом

полем

 

надвечір’ям в стернищ перечепи

повня темно-червона

гукаю

золото короваю

 

ні хуху, ні духу, ні сну, лиш колеса

млява ніч ява повновода

гукаю золото короваю

гукаю лукою долом полем золото короваю


переклала Наталія Бельченко


pod dworcem głównym w warszawie

 

z okien bry­zga­ło bla­skiem
kró­lo­wał w ni­klach bu­fet
biły pod su­fit pła­ski
fon­tan­ny kwia­tów kru­che

są tam fi­ran­ki pły­ną
dają tło cie­niom sy­tych
czy to noc­ną go­dzi­ną
czy szro­no­wym przed­świ­tem

al­ko­ho­lu sym­fo­nie
fugi ja­rzyn i mię­sa
ci­szej graj­cie w ago­nii
żywy głód się wa­łę­sa

je­den głód kasz­le szcze­ka
dru­gi głód pal­ce ła­mie
na cóż trze­ci głód cze­ka
drżąc we wnę­ce przy bra­mie

wie­lo­okie za­ro­słe
twa­rze gło­dów czło­wie­czych
to są bied­ne księ­ży­ce
spus­tosza­łych wszech­rze­czy

dy­szą kasz­la­ją w runo
wy­tar­te­go sza­li­ka


mó­wię wam przez nie runą
moc­ne twier­dze je­ry­cha

 

перед головним вокзалом у варшаві

 

з вікон блиски веселі

буфет був нікелем п'яний

били під білу стелю

квітів ніжні фонтани

 

фіранок плинні вина

на тлі їх —

ситих тіні

і в опівнічну годину

і в ранковім промінні

 

алкогольні симфонії

фуги м'яса й олії

тихше грайте в агонії

голод живий животіє

 

цей голод руки ламає

той розлився сльозами

на що ж третій чекає

тремтячи біля брами

 

палають очі великі

на обличчях безсилих

вони як бідні відбитки

всіх речей спорожнілих

 

кашляють зором палять

від колиски до скону

 

кажу вам вони розвалять

мури фортець єрихону


переклав Віктор Коптілов

 

odpowiedź wojnie

 

Zmąciłem jasne powietrze ruchami rąk:

miesza się cios pionowy z poziomym,

wojenny dzwoni gong

nad huczącym wrzawą aerodromem.

 

Skąd. Dźwięk. Dźwięczą. Ptaki.

Pancerne ciała, stalowe skrzydła, stery.

Chodzi tam i na powrót gigantyczny dźwig,

wznosi się ramię maszyny zza bambusowej bariery.

Skąd. Dźwięk. Dźwięczą. Ptaki.

Skąd. Gwar. Warkot. Śmig. –

 

Geometria lotów, strzelistych linij.

Będzie siła wojenna — falanga samolotów –

mignie na globie srebrzysta taśma:  południk Greenwich,

dalej ekran oceanu na niebo paść ma

gamy ryczą , że gotów.

 

Zmacę powietrze śmigą, śmignę nad Europą

(ujrzałem fabryki armat, koszary, tanki, kulomioty).

Bestia się czai, czyha za okopem,

omotana fioletowym gazem,

płomieniem, zniszczeniem, wybuchem, żelazem.

 

Gardło moje strzeliło śmiechu

pocisk złoty w głupstwo tętniące glorią i podbojem.

Po co!

Wszystko i tak jest moje!

 

відповідь війні

 

Скаламутили ясне повітря помахи рук:

вертикалі, горизонталі перетнулись з громом,

гонг війни кинув звук

над гучним вируванням аеродрому.

 

Звідки. Звук. Звучать. Птахи.

Броньовані тіла, рулі, сталеві крила.

Туди й назад іде велетенська брила.

Зводиться над бар'єром металева спина.

Звідки. Звук. Звучать. Птахи.

Звідки. Рокотання. Вгору машипа.

 

Геометрія льоту, стрімчасті лінії.

Фаланга літаків стане силою бою,

на глобусі стрічка срібляста майне —

Грінвічський меридіан,

на небо впаде океану екран —

гуркочуть гами: впаде —

не мине.

 

Скаламучу повітря, злечу над Європу

(бачу — зброярні, казарми, танки, кулемети).

Зачаївся мерзотник, чигає в окопі,

щоб залізом, вогнем прокотитися разом,

щоб накрити усіх фіолетовим газом.

 

Горло моє стріляє золотим снарядом сміху

в дурість, славою загарбань повиту.

Нащо!

І так ти мій, світе!


переклав Віктор Коптілов


Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Антон Марчинський


МҐ

Перекладачки розповіли про роботу під час війни  

25.06.2022 19:10
Наталія Ткачик: Через тексти про російську агресію, ця війна проходить подвійно через мене. Бо це рефлексії авторів  

Юрій Завадський – вірші воєнного часу

27.08.2022 16:20
Ми пропонуємо вашій увазі три вірші тернопільського поета Юрія Завадського в оригіналі та польських перекладах – Марціна Ґачковського, Януша Радванського та Пауліни Цюцької. Українські оригінали читає Володимир Гарматюк, переклади – Марцін Ґачковський.

Михайль Семенко. Тричі «Місто»

02.09.2022 19:13
Цього разу в рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів три урбаністичні вірші Михайла Семенка в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського та Марціна Ґачковського. Українські тексти читає Антон Марчинський, переклади – Марцін Ґачковський. Михайль Семенко (1892–1937)  – поет-футурист, сміливий експериментатор та провокатор, творчість якого посіла надзвичайно важливе місце в авангардних тенденціях української літератури 1920-х років XX століття. Він загинув під час сталінського терору в одній з київських в’язниць, розділяючи трагічну долю більшості представників «розстріляного відродження».  

Чеслав Мілош — «Іншого кінця світу не буде»

01.10.2022 17:33
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів два вірші Чеслава Мілоша — «Пісенька про кінець світу» та «У Варшаві» — в польському оригіналі та українських перекладах Сергія Жадана. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Чеслав Мілош (1911–2004) — польський поет, автор прозових творів — романів, есеїв, 1980 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури

Розмовляю з тобою тихо — Рафал Воячек

25.11.2022 20:03
У рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» три вірші легендарного польського поета Рафала Воячека в перекладах Дмитра Павличка. Рафал Воячек (1945–1971) — культовий автор, зразковий «проклятий» поет, один з найбільш таємничих польських поетів двадцятого століття: провокатор і скандаліст, життя закінчив передчасно, залишаючи тексти виняткової експресивності. Воячек народився у містечку Міколові, вчився на філологічному  факультеті Ягеллонського університету, згодом переїхав до Вроцлава, де працював техніком на станції обслуговування автомобілів. Як поет дебютував 1965 року. Автор чотирьох поетичних збірок, дві з яких вийшли посмертно.

Ян Каспрович — «Вуста мої мовлять рідко»

11.11.2022 20:00
До Дня Незалежності Польщі у рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» прозвучав вірш «Вуста мої мовлять рідко» („Rzadko na moich wargach”) Яна Каспровича — чи не найпрекрасніший твір про любов до Вітчизни за всю історію польської літератури. Каспрович написав його у період Першої світової війни. Польський оригінал читає Марцін Ґачковський, блискучий український переклад Дмитра Павличка — Антон Марчинський.

«Сон» Тараса Шевченка

10.03.2023 20:00
«Українсько-польські поетичні діалоги» приєднуються до святкування 209 річниці від дня народження Тараса Шевченка. Пропонуємо вашій увазі уривок із поеми «Сон» — в оригіналі та польському перекладі Богдана Лепкого.