«Локомотив» Юліана Тувіма

Вперше «Локомотив» вийшов на літературні рейки 1938 року, неодноразово його перекладали  українською мовою. Це блискучий, багатогранний, складний — особливо для перекладу — вірш, що розважає, вчить і захоплює — дітей та дорослих. В «Українсько-польських поетичних діалогах» оригінал та чудовий переклад Маріанни Кіяновської.

Локомотив — ілюстраційне фото

Foto: Pxhere.com — CC0 Domena publiczna

Julian Tuwim

Lokomotywa

 

Stoi na stacji lokomotywa,

Ciężka, ogromna i pot z niej spływa:

Tłusta oliwa.

Stoi i sapie, dyszy i dmucha,

Żar z rozgrzanego jej brzucha bucha:

Buch – jak gorąco!

Uch – jak gorąco!

Puff – jak gorąco!

Uff – jak gorąco!

Już ledwo sapie, już ledwo zipie,

A jeszcze palacz węgiel w nią sypie.

Wagony do niej podoczepiali

Wielkie i ciężkie, z żelaza, stali,

I pełno ludzi w każdym wagonie,

A w jednym krowy, a w drugim konie,

A w trzecim siedzą same grubasy,

Siedzą i jedzą tłuste kiełbasy,

A czwarty wagon pełen bananów,

A w piątym stoi sześć fortepianów,

W szóstym armata – o! jaka wielka!

Pod każdym kołem żelazna belka!

W siódmym dębowe stoły i szafy,

W ósmym słoń, niedźwiedź i dwie żyrafy,

W dziewiątym – same tuczone świnie,

W dziesiątym – kufry, paki i skrzynie.

A tych wagonów jest ze czterdzieści,

Sam nie wiem, co się w nich jeszcze mieści.

Lecz choćby przyszło tysiąc atletów

I każdy zjadłby tysiąc kotletów,

I każdy nie wiem jak się natężał,

To nie udźwigną, taki to ciężar!

Nagle – gwizd!

Nagle – świst!

Para – buch!

Koła – w ruch!

 

Najpierw – powoli – jak żółw – ociężale,

Ruszyła – maszyna – po szynach – ospale,

Szarpnęła wagony i ciągnie z mozołem,

I kręci się, kręci się koło za kołem,

I biegu przyspiesza, i gna coraz prędzej,

I dudni, i stuka, łomoce i pędzi.

A dokąd? A dokąd? A dokąd? Na wprost!

Po torze, po torze, po torze, przez most,

Przez góry, przez tunel, przez pola, przez las,

I spieszy się, spieszy, by zdążyć na czas,

Do taktu turkoce i puka, i stuka to:

Tak to to, tak to to, tak to to, tak to to.

Gładko tak, lekko tak toczy się w dal,

Jak gdyby to była piłeczka, nie stal,

Nie ciężka maszyna, zziajana, zdyszana,

Lecz fraszka, igraszka, zabawka blaszana.

 

A skądże to, jakże to, czemu tak gna?

A co to to, co to to, kto to tak pcha?

Że pędzi, że wali, że bucha buch, buch?

To para gorąca wprawiła to w ruch,

To para, co z kotła rurami do tłoków,

A tłoki kołami ruszają z dwóch boków

I gnają, i pchają, i pociąg się toczy,

Bo para te tłoki wciąż tłoczy i tłoczy,

I koła turkocą, i puka, i stuka to:

Tak to to, tak to to, tak to to, tak to to!...

Юліан Тувім

Локомотив

Стоїть на станції локомотив,

Важкий, великий, піт його вкрив,

Мастилом заплив.

Стоїть і посапує, дихає, дмухає,

Жар із гарячого черева бухає:

Гух — пече!

Бух — пече!

Пуф — пече!

Уф — пече!

Дихає ледве, стримує пару,

Ще й кочегар додає жару.

Вагони до нього подочіпляли:

Тяжезні, грубезні, з заліза і сталі,

І люди, і люди у кожнім вагоні,

В одному — телята, в другому — коні,

А в третім вагоні — самі товстуни,

Їдять, доки їдуть, ковбаси вони.

У четвертім вагоні — банани, банани.

У п’ятому — фортепіано з Лозанни,

У шостому — щось надзвичайно смішне:

Колеса у нього — немов пенсне.

У сьомім — дубові столи і шафи,

У восьмому — слон і чотири жирафи.

В дев’ятому — добре помиті свині,

В десятім — валізи, коробки, скрині.

Всього тих вагонів — мабуть, зі сто.

А що в тих вагонах — не скаже ніхто.

 

Хай навіть з’їдуться всі атлети,

Хай кожен із них з’їсть усі котлети

І навіть іще по відерку слив —

Вони не зрушать локомотив.

 

Враз — звиск!

Враз — свист!

Пара — бух!

Колеса — в рух!

 

Спочатку поволі — немов неохоче,

Машина по рейках — на стиках — стукоче.

Та зрушено з місця, й вагони помчали

Все далі, все далі, все далі, все далі,

Гуде, стугонить, розігнавшись щодуху,

І мчить, і біжить, і посапує, й бУха.

Куди ж то? Куди ж то? Куди ж то? А просто

По рейках, по рейках, по рейках — мостом,

Горою, в тунель, через ліс поспішив,

Щоби вчасно прибути, локомотив,

Тактовно стукоче — й спілкується стукотом:

Так-то-то-так-то-то-так-то-то тут-ото.

Гладенько, легенько він лине все далі,

Неначе той локомотив — не зі сталі,

Не дужа, страшна, вогнедишна машина,

А м’ячик дитячий, пір’їна пташина.

 

Що його, як його, де його пхає?

Що cуне вагони, і тягне, й штовхає,

Розбігшись, жене: бух-бух-бух, бух-бух-бух?

Це силою пари спричинений рух,

Бо поршні колеса беруть обертають:

Розжарену пару у трубах стискають,

А пара із труб натискає на поршні,

А поршні штовхають колеса збитошні.

Колеса стукочуть — й спілкуються стукотом:

Так-то-то-так-то-то-так-то-то тут-ото.

 

переклала Маріанна Кіяновська

Юліан Тувім (1894—1953) — польський поет, перекладач і мовознавець, один із засновників легендарної експериментальної поетичної групи «Скамандер». Один з найвидатніших та найвідоміших польських поетів. Найбільшу популярність йому принесла серія блискучих віршів для дітей.

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Антон Марчинський

МҐ