Julian Tuwim
Lokomotywa
Stoi na stacji lokomotywa,
Ciężka, ogromna i pot z niej spływa:
Tłusta oliwa.
Stoi i sapie, dyszy i dmucha,
Żar z rozgrzanego jej brzucha bucha:
Buch – jak gorąco!
Uch – jak gorąco!
Puff – jak gorąco!
Uff – jak gorąco!
Już ledwo sapie, już ledwo zipie,
A jeszcze palacz węgiel w nią sypie.
Wagony do niej podoczepiali
Wielkie i ciężkie, z żelaza, stali,
I pełno ludzi w każdym wagonie,
A w jednym krowy, a w drugim konie,
A w trzecim siedzą same grubasy,
Siedzą i jedzą tłuste kiełbasy,
A czwarty wagon pełen bananów,
A w piątym stoi sześć fortepianów,
W szóstym armata – o! jaka wielka!
Pod każdym kołem żelazna belka!
W siódmym dębowe stoły i szafy,
W ósmym słoń, niedźwiedź i dwie żyrafy,
W dziewiątym – same tuczone świnie,
W dziesiątym – kufry, paki i skrzynie.
A tych wagonów jest ze czterdzieści,
Sam nie wiem, co się w nich jeszcze mieści.
Lecz choćby przyszło tysiąc atletów
I każdy zjadłby tysiąc kotletów,
I każdy nie wiem jak się natężał,
To nie udźwigną, taki to ciężar!
Nagle – gwizd!
Nagle – świst!
Para – buch!
Koła – w ruch!
Najpierw – powoli – jak żółw – ociężale,
Ruszyła – maszyna – po szynach – ospale,
Szarpnęła wagony i ciągnie z mozołem,
I kręci się, kręci się koło za kołem,
I biegu przyspiesza, i gna coraz prędzej,
I dudni, i stuka, łomoce i pędzi.
A dokąd? A dokąd? A dokąd? Na wprost!
Po torze, po torze, po torze, przez most,
Przez góry, przez tunel, przez pola, przez las,
I spieszy się, spieszy, by zdążyć na czas,
Do taktu turkoce i puka, i stuka to:
Tak to to, tak to to, tak to to, tak to to.
Gładko tak, lekko tak toczy się w dal,
Jak gdyby to była piłeczka, nie stal,
Nie ciężka maszyna, zziajana, zdyszana,
Lecz fraszka, igraszka, zabawka blaszana.
A skądże to, jakże to, czemu tak gna?
A co to to, co to to, kto to tak pcha?
Że pędzi, że wali, że bucha buch, buch?
To para gorąca wprawiła to w ruch,
To para, co z kotła rurami do tłoków,
A tłoki kołami ruszają z dwóch boków
I gnają, i pchają, i pociąg się toczy,
Bo para te tłoki wciąż tłoczy i tłoczy,
I koła turkocą, i puka, i stuka to:
Tak to to, tak to to, tak to to, tak to to!...
Юліан Тувім
Локомотив
Стоїть на станції локомотив,
Важкий, великий, піт його вкрив,
Мастилом заплив.
Стоїть і посапує, дихає, дмухає,
Жар із гарячого черева бухає:
Гух — пече!
Бух — пече!
Пуф — пече!
Уф — пече!
Дихає ледве, стримує пару,
Ще й кочегар додає жару.
Вагони до нього подочіпляли:
Тяжезні, грубезні, з заліза і сталі,
І люди, і люди у кожнім вагоні,
В одному — телята, в другому — коні,
А в третім вагоні — самі товстуни,
Їдять, доки їдуть, ковбаси вони.
У четвертім вагоні — банани, банани.
У п’ятому — фортепіано з Лозанни,
У шостому — щось надзвичайно смішне:
Колеса у нього — немов пенсне.
У сьомім — дубові столи і шафи,
У восьмому — слон і чотири жирафи.
В дев’ятому — добре помиті свині,
В десятім — валізи, коробки, скрині.
Всього тих вагонів — мабуть, зі сто.
А що в тих вагонах — не скаже ніхто.
Хай навіть з’їдуться всі атлети,
Хай кожен із них з’їсть усі котлети
І навіть іще по відерку слив —
Вони не зрушать локомотив.
Враз — звиск!
Враз — свист!
Пара — бух!
Колеса — в рух!
Спочатку поволі — немов неохоче,
Машина по рейках — на стиках — стукоче.
Та зрушено з місця, й вагони помчали
Все далі, все далі, все далі, все далі,
Гуде, стугонить, розігнавшись щодуху,
І мчить, і біжить, і посапує, й бУха.
Куди ж то? Куди ж то? Куди ж то? А просто
По рейках, по рейках, по рейках — мостом,
Горою, в тунель, через ліс поспішив,
Щоби вчасно прибути, локомотив,
Тактовно стукоче — й спілкується стукотом:
Так-то-то-так-то-то-так-то-то тут-ото.
Гладенько, легенько він лине все далі,
Неначе той локомотив — не зі сталі,
Не дужа, страшна, вогнедишна машина,
А м’ячик дитячий, пір’їна пташина.
Що його, як його, де його пхає?
Що cуне вагони, і тягне, й штовхає,
Розбігшись, жене: бух-бух-бух, бух-бух-бух?
Це силою пари спричинений рух,
Бо поршні колеса беруть обертають:
Розжарену пару у трубах стискають,
А пара із труб натискає на поршні,
А поршні штовхають колеса збитошні.
Колеса стукочуть — й спілкуються стукотом:
Так-то-то-так-то-то-так-то-то тут-ото.
переклала Маріанна Кіяновська
Юліан Тувім (1894—1953) — польський поет, перекладач і мовознавець, один із засновників легендарної експериментальної поетичної групи «Скамандер». Один з найвидатніших та найвідоміших польських поетів. Найбільшу популярність йому принесла серія блискучих віршів для дітей.
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Антон Марчинський
МҐ